Визнайте проблему. Змініть коло своїх друзів. Знайдіть тих, хто зміг перемогти залежність, розкажіть їм про себе та просіть про допомогу. Будьте відкриті та підтримуйте тісні стосунки з тими, хто сприяє вашому "переродженню".
Як легко може людина зруйнувати своє життя, намагаючись позбутися негараздів та разом з тим ризикуючи всім хорошим, що в неї є. І як часто вона зупиняється лише за крок до прірви…
Валентина їхала по шосе на велосипеді, сльози затуманювали їй очі й заважали бачити дорогу. Та вона й не хотіла нічого бачити. У Валі було одне бажання: щоб усе швидше скінчилося. Якби її зараз збила машина, це було б для неї визволенням...
Виходячи заміж, Валентина навіть не уявляла, на що перетвориться її сімейне життя. Адже починалося все так романтично. Коли вона зустріла Михайла, їй було лише 17. Він – красивий, блакитноокий музикант із військового оркестру. Романтика, та й годі. Валя не могла не закохатися. І для Мишка це була любов з першого погляду. Вони скоро побралися, але засліплена коханням Валя навіть не усвідомлювала, чим обернеться для неї ця любов.
Життя без гальм
Михайло, хлопець з хорошої шанованої сім'ї, ріс щасливим хлопчиськом: був здібним учнем, грав у місцевому духовому оркестрі і навіть суворий батько, який привчав сина до дисципліни, не занадто затьмарював його дитинство.
Та все ж, коли трапилася нагода, маленький Мишко не міг не зрадіти можливості вирватися з-під батькової опіки: хлопчика відправили вчитися в одну з найпрестижніших музичних установ Києва. Михайлик переїхав у столицю і став жити в інтернаті при школі. Тут, "на волі", де не було пильного нагляду батьків, Мишко спробував те, чого не можна було в рідній Білогородці: хлопчак навчився палити, а потім почав потроху призвичаюватися до пива. Але виявилося, що шкідливі звички і навчання – речі зовсім несумісні і Михайло провалив іспити в музичне училище. Тоді він не надто засмутився. Дбайливі батьки влаштували здібного хлопця вихованцем у військовий оркестр при вищому танковому училищі. Ну ось де, здавалося б, він мав дізнатися, що таке дисципліна!
Але чим вище паркан, тим більше в ньому лазівок. Саме у казармі Михайло вперше напився. Тоді йому вистачило півпляшки горілки. І хоча відчуття "після" були страшенно неприємними, він ледь не пишався собою, адже тепер він був "дорослим".
— Мені хотілося показати дівчатам, що я вже не хлопчик. Мені здавалося, що прийти на побачення з перегаром це дуже круто. Потім став помічати, що організм з кожним разом вимагає збільшити порцію, – ділиться Михайло сумнівними подвигами молодості.
Підкріпити "дорослість" можна було і хвацькою поведінкою та недотриманням режиму: хлопець без побоювань ходив у самоволку, долаючи паркан навпроти місцевого гастронома. Сам собі в ці хвилини він уявлявся дуже незалежним і самостійним. Одним словом, Михайло з талановитого музиканта перетворювався на звичайного п’яничку.
Про те, що їх син п'є, батьки дізналися абсолютно випадково. Попросивши одного разу чергового на КПП викликати Михайла на прохідну, у відповідь почули зневажливе: "А, це той алкоголік з оркестру?" Для батьків це стало потрясінням. Але вплинути на Мишка вони вже були не в змозі: занадто далеко зайшов син у прагненні до свободи та самостійності.
Любов авансом
Михайло втрачав усе, що було в нього хорошого: музику, довіру батьків, здоров'я. За регулярну нетверезість хлопця перевели з оркестру в звичайну військову частину рядовим. Тепер такі ненависні Михайлові паркани можна було здолати лише за допомогою законних звільнень. Невідомо, як склалося би далі його життя, але напередодні переведення Михайло зустрів Валентину.
Юна недосвідчена Валя настільки захоплювалася чоловіком, що не помічала жодних вад. Їй він здавався ідеальним. Ну і що, що працює вантажником, головне, що він її любить. У вантажниках Мишко не затримався: через часті пиятики його незабаром попросили піти "за власним бажанням". Але хлопцеві знову пощастило: йому запропонували попрацювати в охороні. Режим "доба через три" підходив йому ідеально: можна було випити, проспатися і на роботу приходити тверезим. Але якщо керівництво і не помічало наслідків згубної звички Михайла, то власний організм в оману не введеш. Одного разу Михайло попросив прикурити у чоловіка на автобусній зупинці. Чоловік простягнув йому свою запалену цигарку, але Михайло так і не зміг прикурити: від постійних запоїв його руки тремтіли настільки, що він не міг потрапити своєю сигаретою в чужу. Цей момент назавжди закарбувався в пам'яті Михайла, він запам'ятав пекуче почуття сорому за себе і свій стан, розізлився, але висновків не зробив: ще не пізно. Захочу – сам кину! Я ж не якийсь алкоголік!
— Тепер тільки я розумію, що алкоголік ніколи не назве себе алкоголіком, вважаючи за краще втікати від проблеми, – зізнається Михайло.
Він навіть дружину продовжував переконувати в тому, що все добре, але Валентина вже не була такою наївною і щосили намагалася витягнути чоловіка з алкогольного полону. Одного разу, щоб утримати його вдома і не дати йому знайти пляшку, вона лягла на порозі власного будинку, але Михайло, одержимий єдиним бажанням – випити, спокійно переступив через дружину. Тоді Валя відчула, ніби її розтоптали: вона плакала від відчаю, що абсолютно безсила перед "зеленим змієм".
Коли у Михайла народився син, він пішов у запій на два місяці. Марно Валентина чекала від чоловіка підтримки. А коли маленький синочок захворів і потрапив у лікарню, а її лікарі відправили додому, її серце, сповнене хвилювань за сина, ледь не зупинилося, коли вона побачила п'яного чоловіка, який спав на вулиці під парканом.
У пошуках порятунку
Це видовище стало останньою краплею. Валентина, за порадою знайомих, запропонувала чоловікові поїхати до бабки-знахарки. Але Михайло випив уже на другий день після бабчиних ритуалів. Тоді Валентина дізналася про чудодійні пігулки, і на деякий час диво й правда сталося: цілий рік Михайло не торкався пляшки, знаючи, що вживання алкоголю разом з препаратом може призвести до фатальних наслідків. Але чим довше він був "у зав'язці", тим агресивнішим ставав, а пару спускав, провокуючи конфлікти з дружиною.
— Краще б ти вже пив! – не витримала одного разу Валентина.
Їй не довелося повторювати двічі. Після чергового сімейного скандалу, якраз на свій ювілей, Михайло вирішив "розв'язатися". Він пішов у довгий і сильний запій, неначе і не було цілого року утримання. Він не пам’ятав, скільки і що він пив, просто одного разу опритомнів у лікарні, коли лікар зашивала йому голову, він просто посеред вулиці втратив свідомість і впав.
— У моєму телефоні було всього три записи контактів, – згадує Михайло, –серед них номер дружини. Лікар зателефонувала Валі, щоб повідомити про мене.
Цей дзвінок застав Валентину за два кроки від суду. Вона їхала подавати заяву про розлучення, але після дзвінка одразу ж примчала до чоловіка. Думка про розлучення зникла. Було одне бажання: побачити і допомогти. У лікарні Валю зустріла жінка–лікар і сказала: "У вас дуже добрий чоловік, але з його проблемою йому допоможе тільки Бог". Тоді Валя вхопилася за ці слова, як хапається потопаючий за рятівне коло, "тільки б допоміг!" Але у цей самий день Михайло пішов у черговий запій. І тоді Валя зневірилася остаточно. Не вміє вона, не зможе допомогти чоловікові! Жінка вибігла з дому, впала на землю і забилася в істериці від свого нещасливого життя, від остогидлого заміжжя, від безнадії. Вона раптом відчула, що не хоче більше рятувати чоловіка, не хоче боротися. Вона не хоче більше жити…
Розворот за крок до прірви
Валентина вирішила покінчити з таким нікчемним життям. Вона їхала на велосипеді посередині проїжджої частини в надії, що її зіб'є машина. І могло б трапитися непоправне, якби раптом не пролунав дзвінок її мобільного телефону. Колега Валі, побачивши, як та мчить жвавою трасою, рішучим категоричним голосом змусила її повернути та зайти до неї в будинок. Валентина була настільки виснажена, що не змогла заперечувати і слухняно завернула до жінки. Саме у цьому домі Валентина вперше звернулася зі словами молитви до Бога. Вона просила Господа допомогти їй змінити її власне життя і життя її чоловіка, і Бог не залишив її без відповіді.
Зміни почалися вже наступного дня. Ледве прокинувшись уранці, Михайло заявив дружині, що піде сьогодні до церкви. Все, що змогла відповісти приголомшена Валя: "Йди". Михайло призначив зустріч своєму приятелеві Ігорю, щоб той супроводив його до храму. Колись вони разом випивали, а тепер Ігор став віруючим і позбавився від згубної звички. Михайло хотів, щоб товариш допоміг і йому вибратися на правильну стежку. Проте, давні звички не хотіли так просто відпускати Михайла. Перед поїздкою до церкви Михайло завернув до брата в гості, де випив звичну порцію горілки і зовсім забув, куди збирався йти. Але друг не забув: не дочекавшись Михайла в призначений час, Ігор почав телефонувати йому.
— Просто я розумів, що іншого шансу в Мишка може і не бути, – говорить Ігор Балаєв. – І дуже хотів допомогти йому прийти до Бога.
Його наполегливість вразила Михайла, і того дня він, попри випите, все-таки знайшов у собі сили прийти до церкви. Чоловік і зараз не може без хвилювання згадувати ті відчуття:
— Я справді щиро молився, щоб Бог мене прийняв таким, яким я є. Щоб Він пробачив мені все, що я накоїв. Я як ніколи хотів, щоб Він мене прийняв як сина. І відразу після молитви відчув неймовірну легкість у всьому тілі.
Вже повертаючись додому, Михайло із здивуванням виявив, що спокійно пройшов повз рідний гастроном. А раніше ноги самі несли його туди, щоб випити порцію-другу. Проте в той день йому не хотілося нічим порушити ту святість, яку він ніс із храму в душі.
— В той самий момент я зрозумів, що здобув свободу, – посміхається Михайло.
Це була та сама свобода, про яку він колись мріяв у юні роки і заради якої пустився берега. Але тепер Михайло переживав зовсім інші відчуття: він був вільний у виборі рішень і був готовий нести за них відповідальність. З того дня минуло більше десяти років. Все, що Михайло колись втратив, Бог повернув сповна: любов до дружини, до сина, до музики. Сьогодні у Михайла є стабільна робота, лагідна і любляча дружина і троє дітей. Він згадав все, чого колись навчився в музичному училищі, і тепер грає на клавішних інструментах, співає про Бога в церкві і пише музику на вірші його коханої Валі. Валентина ж знайшла в особі чоловіка справжнього дбайливого друга. Як говорить сама Валя: "Була Попелюшкою, а стала принцесою".
— Мені Бог повернув сповна все, що я втратив за ці роки, – усміхається Михайло. – Він підняв мене з самого низу.
І хоч багато знайомих з недовірою чекали, коли ж він "зірветься", за десять років цього жодного разу не сталося. У Михайла є чітка відповідь усім скептикам.
— Просто тепер мені це не потрібно, – розводить він руками. – У мене інше життя. Інші інтереси. Я вільний.
ОТРИМАЙТЕ ПЕРЕМОГУ НАД ВЛАСНИМИ СЛАБКОСТЯМИ, як Михайло Лиска. Визнайте проблему. Змініть коло своїх друзів. Знайдіть тих, хто зміг перемогти залежність, розкажіть їм про себе та просіть про допомогу. Будьте відкриті та підтримуйте тісні стосунки з тими, хто сприяє вашому “переродженню”.
